Випадок перший: 24.07.2013 року. Маленька Александра тоді купалася у дитячому та у загальному теплому басейні. Взагалі, на той час басейнів було тільки 5. Кілька разів вона, незважаючи на мій постійний контроль, таки побувала під водою. На наступний день, ми вже сиділи у дитячому відділенні райлікарні, і чекали крапельниці, антибіотиків та інших тортур для маленької дитини. Справа в тому, що моя Сашка блювала, далі чим бачила. На той момент я її ще годувала груддю, і це напевно нас і спасло від купи ліків на перших порах. Лікуючий лікар попросила нас купити 20 шприців, цефатоксин, ношпу, супрастін, дексаметазон, катетер і ще якусь фігню. І це все хотіли всунути в дитину 1 року і 3-х місяців від роду. Крім того, казали, що госпіталізація обов'язкова. Через три години блукань між різними корпусами Берегівської райлікарні з дитиною, яка виривала все що з'їла або випила, на руках, (бо у нас лікар в одному кінці, картка в другому, а реєстрація хворого і його скарг у третьому), нас таки привели в палату, від якої в мене мурашки по шкірі побігли. Метр на 2 метри з вікном однієї сторони, дверима з другої, і заскленою стіною до іншої палати, в якій теж лежала хвора дитина під крапельницею. Прошу зауважити, за всі три години моїй дитині не надали жодної медичної допомоги! На щастя, ми тоді мали всі необхідні документи для виїзду за кордон, чим і скористалися. У місті Фегейрдьормот, в Угорщині, нам терміново (бо була шоста година вечора, а дитина блювала від ранку) поставили дві крапельниці глюкози, і відпустили додому на другий день.
Випадок другий: 16.08.2014 року. Було дуже гарно і тепло, якщо не сказати, що млосно і жарко. Приїхавши в Косино, ми виявили новий басейн, де можуть купатися і діти, і дорослі. Чудовий, шикарний басейн, де дитині води і по кісточки, і по коліна, вона може хлюпатися досхочу, а дорослий може собі сісти, або прилягти у воду, спостерігаючи за дитиною. Просто мрія. От і моя дитина хлюпалася там майже увесь час із рідкими вилазками до дитячого басейну. На наступний день нас чекала далека дорога до бабусі на Волинь. До Львова машиною, після Львова - поїздом. На ніч нас чекали такі соплі, що дитина ледве дихала. Після того, соплі підхопила я, потім дід з бабою, врешті малий Крістоф, так що сопливою була ціла хата. А Александра тим часом почала температурити. Викликали лікаря: благо, у Володимирі-Волинському дитячий лікар, котрий у будь-який час доби, за 10 хвилин після виклику, прибуде до Вашого дому і огляне Вашого малюка. Кого цікавить номер телефону - звертайтеся. Лікар оглянув обох дітей і зробив висновок: ОРВІ (посеред літа), крім того, пояснив, що у малої якраз ріжуться зубки, і температура може бути викликана саме цим. Так я всю цю болячку і списала на зуби, і успішно забула про попередній візит до басейну.
Випадок третій: 20.09.2014 року. Цього похмурого осіннього дня ми всією сім'єю вирішили поплавати і погрітися у термальній водичці. Александра була в захваті. Пірнала з головою, плавала, повзала, і чого тільки не витворяла цілих 2 з половиною години у басейні. Витягнути її звідти було неможливо. Але оскільки вода тепла, ми особливо і не намагалися. Після басейну вона заснула і спала дуже довго, чим тішила нас, змучених активним відпочинком, дорослих. На наступний день, Сашка почала прилягати після обіду, що для неї зовсім не притаманно. Приклавши руку їй до лоба, я відчула, що вона гаряча, як вогонь. Температура 39,7 заставила нас невідкладно викликати швидку. Укол анальгіну з димедролом збив гарячку, і дитина заснула спокійно. Ми просиділи коло неї цілу ніч по черзі. Під ранок температура повторилася. Вранці ми вже були у лікарні. Лікар, оглянувши нас винесла вердикт: 10 доз антибіотику внутрім'язово + крапельниця. Від крапельниці я відмовилася навідріз, оскільки ще добре пам'ятала минулий рік (дивіться вище випадок перший), коли ми вдвох з чоловіком не могли втримати під крапельницею нашу маленьку, але сильну дівчинку. Антибіотики я самовільно відмінила після шостого разу. Шкода було дитину. Для тих, хто не знає, що це таке - поясню: антибіотик колють одним уколом, а протиалергічні супрастін та дексаметазон - іншим. Тобто дитина отримує одразу два болючих уколи підряд. Відмова від антибіотиків вилізла нам боком. У п'ятницю по обіді я помітила, що в Александри набрякли вуха і піднялася температура. Я кинулася до неї і вся похолола. Оскільки я не лікар, про набряк за вухами ніц не знаю. Мені здалося, що це свинка. Волосся на голові почало самовільно рухатися, руки і ноги геть не слухалися, а тряслися, як у лихоманці. Знову лікарня, уколи від температури, нові антибіотики, і купа інших ліків. Це була не свинка, але і що це таке, мені так і не сказали. Назначили нове лікування і відпустили додому. До вечора і на наступний день набряки стухли. Але на ніч почали збільшуватися з новою силою. 28.09.14 року ми знову були на огляді. Лікар оглянувши набрякле вухо, сказав що це і не лімфовузел, як я думала, а проста алергія. Виписав нам "Едем", широко рекламований засіб від алергії, і протиалергічні ліки в уколах. Від уколу я відмовилася, сказавши, що розтовчу їй таблетку супрастіну, і дам випити з солодким компотом. Лікар нічого проти не мав, і ми поїхали додому. Після прийому протиалергічних ліків, вухо таки не пройшло. Але оскільки дитина ні на що не жалілася, ми два дні лікували власне, алергію.
30.09.2014 року з вуха потік гній... Це вже зовсім не було схоже на алергію. Не довго думаючи, я зібрала малих і вирушила в лікарню. На цей раз до педіатра я вирішила не заходити, а йти прямо до ЛОРа. О першій годині дня в нашій лікарні вже рідко кого знайдеш, дитячий ЛОР не виняток. На щастя, я знайшла дорослого ЛОРа, який теж збирався додому, але спитавши, що трапилося, і де я була раніше, таки згодився нас оглянути, але попередньо попросив мене заприсягнутися, що більше я ніколи в житті не поведу свою малечу до басейну. Лікар пояснив, що у наших Закарпатських термальних басейнах хлюпається стільки народу, що він не здивується, якщо там скоро знайдуть чуму. Також додав, що я навіть і не уявляю собі, скільки хворих людей, і дітей, і дорослих, до нього звертається, після відвідування термальних басейнів.
Мене от дивує, чому коли така кількість хворих, лікарі не б'ють тривогу? Педіатр, до якого ми зверталися на початку нашої хвороби, також казала, що до неї уже другий рік поспіль попадають діти, які побували у басейні, і лежать під крапельницями хто з чим, кожен зі своєю болячкою.
Так от, ЛОР оглянув вушко, з якого потік гній, і спитав: аналіз крові здавали? Ні. До ЛОРа Вас направляли? Ні. Рентгенологічний знімок казали робити? Ні. Лікар розвів руками, і, обізвавши всіх ідіотами, направив нас в Мукачево, в обласну дитячу лікарню, з метою виключення одного із найстрашніших діагнозів.
Звичайно, ми терміново виїхали в ОДЛ м. Мукачева. Відправили нас у приймальне відділення. Черговий лікар, дала нам термометр, послухала дитину, і, навіть не заглянувши у вухо, поставила діагноз: мастоітит. На хлопський розум це запалення околовушної кістки. З таким діагнозом 100-відсоткова госпіталізація без зайвих слів і запитань.
Ми з чоловіком переглянулися, і між собою вирішили, що з Александрою в лікарні лишиться він, оскільки сам удома ніяк не зможе справитися з 4-х місячним Крістофом в плані годування. Ага. Думати можна. Але в нашій ОДЛ не кладуть батьків-чоловіків з дітьми, і баста. Ми оторопіли. Такого ми вже точно не чекали. А от скажіть, що б вони сказали, якби у дитини був тільки батько? Без мами?
Далі - ще веселіше. Ми пояснили, чому мама, тобто я, не можу лишитися в лікарні з дитиною. Черговий лікар, аби зняти із себе відповідальність, покликала дитячого ЛОРа (послали за ним машину додому). Дитячий ЛОР, здалеку подивившись на наше вухо, підтвердив діагноз мастоітит, підтвердив обов'язкову госпіталізацію, і назначив на ранок ОПЕРАЦІЮ під місцевим наркозом. Також пояснив, що дитині, в обов'язковому порядку будуть колоти антибіотики, спазмалітики і ще якусь гидоту. Після чого заспішив додому, давши добро чоловікові лишитися на той момент, коли мені треба буде їхати додому (із Мукачева в Бене) аби погодувати меншу дитину.
Побачивши, що Сашу далі оглядати не будуть, рентгена робити теж не будуть, а будуть уже звечора колоти якісь нові антибіотики, при чому, навіть не поцікавившись, як довго ми лікуємося, що лікуємо, і чи приймали ми будь-які антибіотики до цього часу, я вирішила запитати, а що будемо робити, якщо дитині стане гірше вночі, до ранку, до операції? Геніально. Лікар відповів, що він неозброєним оком бачить, що до ранку нашій Саші нічого не грозить. Тобто гній, якщо він там є, (бо без рентгену цього не видно) не прорве, і не піде, ні в мозок, ні в середину голови.
Ну ми собі так прикинули, що якщо до ранку, нашій маленькій дівчинці точно нічого не буде, то ми краще поїдемо додому, а зранку поїдемо на обстеження в Угорщину. Чому ми раніше до того не додумалися, спитаєте Ви? Проблема була в тому, що ми не могли б поїхати всі разом, бо документи Крістофа на виїзд за кордон не готові.
На наступний день Саша з татом поїхали знову ж таки у Фегейрдьормот, в Угорщину.
Що потрібно для того, щоб дитину відпустили за кордон з одним із батьків напишу пізніше.
Тамтешній лікар розпитав всю історію хвороби, які антибіотики давали, в яких дозах, які ліки використовувалися крім того. Все це було записано в історію хвороби. Дитину оглянули, і поставили діагноз: запалення середнього вуха, гнійний отит. Відчуваєте різницю?
Назначили лікування: без уколів, без крапельниць, без госпіталізації, без операції.
І відпустили додому. Через день потрібно прийти на повторний огляд.
Це ще не кінець історії. Лікування ми продовжуємо. Повторний огляд буде завтра. Але Саша наразі почуває себе чудово. Сподіваюся, все буде добре.
Отже, добре подумайте, перш ніж дати своєму малюку задоволення поніжитися у теплій термальній водичці. Бажано, щоб Ваша дитина була вже достатньо доросла, аби не наковталася води, або ще занадто мала, щоб ви дозволили їй занурити голову під воду.
Також, бажаю Вам не повторювати наших помилок. Перш ніж дозволити колоти уколи дитині, 10 разів перепитайте лікаря, а чи дійсно це потрібно, чи не можна зразу назначити антибіотик у сиропі або в суспензії. Вимагайте від лікаря озвучити діагноз. Пошукайте в Інтернеті, або у медичній енциклопедії інформацію про цю хворобу. Ставте під сумнів обов'язковість госпіталізації. Всім відомо, що в лікарні лежать хворі діти, а це ніяк не сприяє швидкому одужанню. Дбайте в першу чергу про комфорт Вашої дитини, а потім уже про добробут лікаря або аптеки.
Отже, я абсолютно не закликаю Вас не відвідувати термальні басейни. Але, краще добре подумати, перш ніж брати з собою дитину. Такий гарний відпочинок може Вам дуже дорого коштувати.
Випадок третій: 20.09.2014 року. Цього похмурого осіннього дня ми всією сім'єю вирішили поплавати і погрітися у термальній водичці. Александра була в захваті. Пірнала з головою, плавала, повзала, і чого тільки не витворяла цілих 2 з половиною години у басейні. Витягнути її звідти було неможливо. Але оскільки вода тепла, ми особливо і не намагалися. Після басейну вона заснула і спала дуже довго, чим тішила нас, змучених активним відпочинком, дорослих. На наступний день, Сашка почала прилягати після обіду, що для неї зовсім не притаманно. Приклавши руку їй до лоба, я відчула, що вона гаряча, як вогонь. Температура 39,7 заставила нас невідкладно викликати швидку. Укол анальгіну з димедролом збив гарячку, і дитина заснула спокійно. Ми просиділи коло неї цілу ніч по черзі. Під ранок температура повторилася. Вранці ми вже були у лікарні. Лікар, оглянувши нас винесла вердикт: 10 доз антибіотику внутрім'язово + крапельниця. Від крапельниці я відмовилася навідріз, оскільки ще добре пам'ятала минулий рік (дивіться вище випадок перший), коли ми вдвох з чоловіком не могли втримати під крапельницею нашу маленьку, але сильну дівчинку. Антибіотики я самовільно відмінила після шостого разу. Шкода було дитину. Для тих, хто не знає, що це таке - поясню: антибіотик колють одним уколом, а протиалергічні супрастін та дексаметазон - іншим. Тобто дитина отримує одразу два болючих уколи підряд. Відмова від антибіотиків вилізла нам боком. У п'ятницю по обіді я помітила, що в Александри набрякли вуха і піднялася температура. Я кинулася до неї і вся похолола. Оскільки я не лікар, про набряк за вухами ніц не знаю. Мені здалося, що це свинка. Волосся на голові почало самовільно рухатися, руки і ноги геть не слухалися, а тряслися, як у лихоманці. Знову лікарня, уколи від температури, нові антибіотики, і купа інших ліків. Це була не свинка, але і що це таке, мені так і не сказали. Назначили нове лікування і відпустили додому. До вечора і на наступний день набряки стухли. Але на ніч почали збільшуватися з новою силою. 28.09.14 року ми знову були на огляді. Лікар оглянувши набрякле вухо, сказав що це і не лімфовузел, як я думала, а проста алергія. Виписав нам "Едем", широко рекламований засіб від алергії, і протиалергічні ліки в уколах. Від уколу я відмовилася, сказавши, що розтовчу їй таблетку супрастіну, і дам випити з солодким компотом. Лікар нічого проти не мав, і ми поїхали додому. Після прийому протиалергічних ліків, вухо таки не пройшло. Але оскільки дитина ні на що не жалілася, ми два дні лікували власне, алергію.
30.09.2014 року з вуха потік гній... Це вже зовсім не було схоже на алергію. Не довго думаючи, я зібрала малих і вирушила в лікарню. На цей раз до педіатра я вирішила не заходити, а йти прямо до ЛОРа. О першій годині дня в нашій лікарні вже рідко кого знайдеш, дитячий ЛОР не виняток. На щастя, я знайшла дорослого ЛОРа, який теж збирався додому, але спитавши, що трапилося, і де я була раніше, таки згодився нас оглянути, але попередньо попросив мене заприсягнутися, що більше я ніколи в житті не поведу свою малечу до басейну. Лікар пояснив, що у наших Закарпатських термальних басейнах хлюпається стільки народу, що він не здивується, якщо там скоро знайдуть чуму. Також додав, що я навіть і не уявляю собі, скільки хворих людей, і дітей, і дорослих, до нього звертається, після відвідування термальних басейнів.
Мене от дивує, чому коли така кількість хворих, лікарі не б'ють тривогу? Педіатр, до якого ми зверталися на початку нашої хвороби, також казала, що до неї уже другий рік поспіль попадають діти, які побували у басейні, і лежать під крапельницями хто з чим, кожен зі своєю болячкою.
Так от, ЛОР оглянув вушко, з якого потік гній, і спитав: аналіз крові здавали? Ні. До ЛОРа Вас направляли? Ні. Рентгенологічний знімок казали робити? Ні. Лікар розвів руками, і, обізвавши всіх ідіотами, направив нас в Мукачево, в обласну дитячу лікарню, з метою виключення одного із найстрашніших діагнозів.
Звичайно, ми терміново виїхали в ОДЛ м. Мукачева. Відправили нас у приймальне відділення. Черговий лікар, дала нам термометр, послухала дитину, і, навіть не заглянувши у вухо, поставила діагноз: мастоітит. На хлопський розум це запалення околовушної кістки. З таким діагнозом 100-відсоткова госпіталізація без зайвих слів і запитань.
Ми з чоловіком переглянулися, і між собою вирішили, що з Александрою в лікарні лишиться він, оскільки сам удома ніяк не зможе справитися з 4-х місячним Крістофом в плані годування. Ага. Думати можна. Але в нашій ОДЛ не кладуть батьків-чоловіків з дітьми, і баста. Ми оторопіли. Такого ми вже точно не чекали. А от скажіть, що б вони сказали, якби у дитини був тільки батько? Без мами?
Далі - ще веселіше. Ми пояснили, чому мама, тобто я, не можу лишитися в лікарні з дитиною. Черговий лікар, аби зняти із себе відповідальність, покликала дитячого ЛОРа (послали за ним машину додому). Дитячий ЛОР, здалеку подивившись на наше вухо, підтвердив діагноз мастоітит, підтвердив обов'язкову госпіталізацію, і назначив на ранок ОПЕРАЦІЮ під місцевим наркозом. Також пояснив, що дитині, в обов'язковому порядку будуть колоти антибіотики, спазмалітики і ще якусь гидоту. Після чого заспішив додому, давши добро чоловікові лишитися на той момент, коли мені треба буде їхати додому (із Мукачева в Бене) аби погодувати меншу дитину.
Побачивши, що Сашу далі оглядати не будуть, рентгена робити теж не будуть, а будуть уже звечора колоти якісь нові антибіотики, при чому, навіть не поцікавившись, як довго ми лікуємося, що лікуємо, і чи приймали ми будь-які антибіотики до цього часу, я вирішила запитати, а що будемо робити, якщо дитині стане гірше вночі, до ранку, до операції? Геніально. Лікар відповів, що він неозброєним оком бачить, що до ранку нашій Саші нічого не грозить. Тобто гній, якщо він там є, (бо без рентгену цього не видно) не прорве, і не піде, ні в мозок, ні в середину голови.
Ну ми собі так прикинули, що якщо до ранку, нашій маленькій дівчинці точно нічого не буде, то ми краще поїдемо додому, а зранку поїдемо на обстеження в Угорщину. Чому ми раніше до того не додумалися, спитаєте Ви? Проблема була в тому, що ми не могли б поїхати всі разом, бо документи Крістофа на виїзд за кордон не готові.
На наступний день Саша з татом поїхали знову ж таки у Фегейрдьормот, в Угорщину.
Що потрібно для того, щоб дитину відпустили за кордон з одним із батьків напишу пізніше.
Тамтешній лікар розпитав всю історію хвороби, які антибіотики давали, в яких дозах, які ліки використовувалися крім того. Все це було записано в історію хвороби. Дитину оглянули, і поставили діагноз: запалення середнього вуха, гнійний отит. Відчуваєте різницю?
Назначили лікування: без уколів, без крапельниць, без госпіталізації, без операції.
І відпустили додому. Через день потрібно прийти на повторний огляд.
Це ще не кінець історії. Лікування ми продовжуємо. Повторний огляд буде завтра. Але Саша наразі почуває себе чудово. Сподіваюся, все буде добре.
Отже, добре подумайте, перш ніж дати своєму малюку задоволення поніжитися у теплій термальній водичці. Бажано, щоб Ваша дитина була вже достатньо доросла, аби не наковталася води, або ще занадто мала, щоб ви дозволили їй занурити голову під воду.
Отже, я абсолютно не закликаю Вас не відвідувати термальні басейни. Але, краще добре подумати, перш ніж брати з собою дитину. Такий гарний відпочинок може Вам дуже дорого коштувати.
