Мой 31 день рождения

Есть кое-какие мысли. Хочу поделиться.

Лично знакома с многими людьми, которые терпеть не могут день своего рождения. Причины разные. Пару лет подряд и я принадлежала к их числу, терпеть не могла, но и не праздновать тоже не могла. Но, всё меняется и, как выяснилось, в первую очередь всё зависит  от тебя самого.

Каждый предыдущий свой День рождения я тщательно планировала: приглашала гостей, устраивала родителям истерики, дабы они оплатили празднование сего события, готовила конкурсы, украшала дом, заказывала столики в кафе-барах-ресторанах, тусила на дискотеках, дарила себе поездки, купания в термальных бассейнах, посещение сауны, императорский массаж, собирала друзей в Карпатах, собирала родственников дома, чего я только не делала... 

 

Да, мне есть что вспомнить.

 

Но вот последний, мой 31 день рождения, был совершенно особенным.

 

Я ничего не планировала, никого не звала в гости, и ничего особенного от этого дня не ждала.



Мой утренний кофе



Утром меня разбудил муж, уходивший на работу. А окончательно проснулась я в объятиях четырёх маленьких ручек. Мои дети, мои любимые дети, обнимали меня. Они ещё совсем маленькие, они не знают, что у мамы сегодня День рождения. Для них это просто очередной день их маленькой Жизни. Детишки пока не знают, что то, что они сейчас рядом со мной и есть самый драгоценный для меня подарок.

 

В тот день я абсолютно ничего не делала по хозяйству (это у меня традиция такая), а полностью посвятила себя общению с детьми и болтовне по телефону с близкими, которые не забыли обо мне в этот день. 

И в самом деле, это был первый день в моей жизни, когда телефон не умолкал с раннего утра до позднего вечера. Такого не было даже тогда, когда я работала и занималась бизнесом одновременно. Значит, я живу не зря. Значит, что-то я делаю правильно. Значит, я на верном пути.  

                                                                    Даже погода сделала мне подарок

 

День этот был прекрасным, впрочем, как и многие другие дни, из которых складывается моя жизнь. Я даже получила два подарка-сюрприза, и раньше были такие, но никак не два в один день.

Подарок-сюрприз с доставкой на дом. Кое-кто знает мои слабости). 

Второй подарок-сюрприз.
Сия особа удивляет меня уже который год. Спасибо тебе огромное!!!

Муж вернулся с работы раньше, чем обычно. Я и дети были очень благодарны ему за это.  Вечер был очень семейным и тёплым, просто замечательным. 

 

В конце этого дня я почувствовала, что реально любима, что действительно нужна,  что по-настоящему счастлива. 

Вот бы и в свой 91 День рождения почувствовать то же самое. Если получиться, я обязательно Вам об этом расскажу):).

Дайте каждому дню шанс стать самым лучшим в Вашей жизни.

Не помню, кто это сказал, но он был прав.

Ваша К. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тухля очима туриста

Тухлю для відпочинку ми обрали не випадково. Загадкова назва манила до себе як магніт. Дуже хотілося подивитися  на село, яке  було описане в повісті Івана Франка «Захар Беркут», а також напитися води з криниці, з якої пив сам автор.

Дорога до Тухлі,  як і назва самого села, бажала кращого. Зрештою, дорогами в нашій державі нікого не здивуєш, але та дорога - це справжня халепа. Таке враження, що ти їдеш не на відпочинок, а повертаєшся в минуле на  машині часу)).

Як і всі села в Карпатах, Тухля не відрізняться пишністю та шикарністю. Хати в більшості дерев'яні  і зовсім невеличкі.  Коло хат пораються лише жінки та дівчата, гасають по городах діти. Мені пощастило навіть побачити дерев'яну тачку, якою користувалися тамтешні жінки. Я колись таку в музеї бачила, а тут на тобі, все і досі працює.   А от чоловіків і вдень з вогнем не знайдеш. Чи то на заробітках, чи то у лісі, чи то в шинку - невідомо. Лише туристи з важкими рюкзаками на плечах створюють подібність існування чоловіків у цьому краї.
 

 Дуже сильне враження справляє  міст через річку. Така собі латана-перелатана кладка,  де-не-де підперезана дротами, а місцями і зовсім без ручної підтримки. Внизу біжить мілка річка, величезні каменюки хижо визирають з-під води:  краса неймовірна. Головне дивитися вперед, ні про що не думати,  а просто йти.
 

Найбільше мені сподобалося те, що під час нашого відпочинку я на власні очі бачила як місцеві дітлахи ганяли футбол. Ніяких Вам телевізорів, планшетів, комп'ютерів, Інтернету і всього що з ними зв'язано. Була неділя. Діти коло необладнаного стадіону зібралися, щоб провести час один з одним, поспілкуватися, погасати.  Вони навіть щось варили, і по черзі мінялися, ті, що грали футбол, йшли пильнувати вогнища, а ті хто варили - ганяти м'яча по полю. Така собі екологічно чиста молодь. Рідке і примне явище. До речі, діти спокійно бігали по вищезгаданому мосту, абсолютно не звертаючи уваги на відсутність дощок під ногами.

Що можна  оглянути в селі Тухля? Пам'ятник І.Я. Франку, криницю, із якої він пив воду,  міст і річку, хати і людей, гори і долини.

Натюрморт "Наші в Тухлі"

Також  у Тухлі не було жодного прилавка або магазина з сувенірами. Я, як любитель карпатських чаїв, що зазвичай продаються разом із сувенірами, була цим дуже здивована. Не було і всіляких туристичних прибамбасів типу сфотографуватися із орлом, соколом чи голубами, не було ні мавп, ні змій, ні папуг. Таке собі село, геть не туристичне. Це для нього величезний плюс. Тут можна просто злитися з природою, вслухатися у шепіт річки, у мовчання гір, у величну тишу карпатського краю. Можна навіть почути власні думки, і дати відпочити тілу, серцю і душі.  

Гори - це чудово, гори - це...

Нам дуже пощастило, що ми маємо гори під боком, так давайте будемо їх пізнавати, адже ми так мало про них знаємо.